Виховна година на тему "До джерел духовності мого краю"

Виховна година 8 клас «До джерел духовності мого краю»

Мета: розширювати знання Біблії, заповідей, історії; розкрити роль і значення для людини молитви, Божих Заповідей; навчити розуміти поняття такі, як: духовність, духовна культура, самовдосконалення, свідомість, людина, життя; розвивати у дітей уміння висловлювати власну думку; виховувати почуття власної гідності, любові до духовних надбань свого народу, відповідального ставлення до молитви.

Хід заняття

Не так давно ми стали свідками переходу не тільки у нове століття, але і в нове тисячоліття. Така можливість випадає раз на тисячу років. Тому ви повинні усвідомити і зрозуміти вагомість цього переходу для всього людства. І сьогоднішня наша зустріч не проста — вона відбувається напередодні Різдва Христового. А якою буде тема нашої виховної години ми довідаємося пізніше. Вам потрібно буде випробувати свої знання, уміння, навички в ході розмови.

У драмі людській небагато дій:

Дитинство, юність, молодість і старість.

Роби, що хоч, ридай або радій —

Неси свій хрест. Все інше — позасталість.

Настане час, і піде все в архів

Уламки долі винесе на сушу.

Життя — спокута не своїх гріхів,

Життя — це оббирання з реп'яхів,

Що пазурами уп'ялися в душу.  (Л. Костенко).

Науковець. 20-те століття з усією разючою очевидністю виявило хитливість, ламкість людського існування. А тому поняття "життя" посіло центральне місце у всіх світоглядних міркуваннях і оцінках — філософських, психологічних, моральних, художніх.

Філософ. Вічні питання людини — де я, що я є, навіщо я — постали з новою силою. Людському життю властива потреба в орієнтації. Так само як, наприклад, мореплавець не може обійтись без засобів орієнтації в часі, так і людина, свідомо чи не свідомо спирається на певні орієнтири, реалізуючи властиву їй свободу вибору.

Митець. Як мореплавець не може орієнтуватися по зорях, які падають, так і людина не може спиратись на певні орієнтири, якщо вони не мають відповідного підґрунтя, що визначає мету дозволеного чи не дозволеного, можливого чи не можливого, бажаного чи не бажаного. Справді, спираючись на зовнішні авторитети, людина не може набути справжньої свободи й завжди ризикує "впасти", якщо керуючий нею авторитет буде зруйнований.

Психолог. Тому людина мусить сама для себе стати авторитетом. Для цього потрібно не тільки засвоєння культури, тобто відкрити серед культурних цінностей ті з них, що відповідають потребам і прагненням її внутрішнього духовного світу, а й самопізнанням.

Класний керівник. Хто ж така людина?

Людина — це істота яка водночас належить двом світам — світу природи і духовному світі.

Людина — це єдність тіла, розуму, душі і духу.

Отже, життя передбачає гармонійний розвиток усіх фізичних, інтелектуальних, вольових, емоційних якостей та потреб людини.

У процесі самопізнання людина все глибше освоює таємниці свого внутрішнього світу. За словами Ісуса Христа, щасливий той, хто усвідомлює свої духовні потреби, оскільки усвідомлення — це вже перший крок до їх задоволення.

Отже, ми з вами сьогодні спробуємо прокласти шлях до усвідомлення поняття "духовність". Під час нашої виховної години будуть діяти такі групи: група науковців, група філософів, група митців, група психологів.

А тему виховної години дізнаємось розгадавши кросворд.

Кросворд

По горизонталі: 1. Церковний гімн.

2. Письмо.

3. Храм у католиків

4. Автор Літопису "Повість минулих літ".

5. Син Божий.

6. Ім'я хрещеного батька Ісуса Христа

7. Похоронний обряд у язичників на. Русі.

8. Як називають людей, які сповідують православну віру.

9. Музичний інструмент, який використовують католики під час богослужінь.

10. Столиця Італії, де знаходиться центр католицької віри.

11. Найменша держава світу.

По вертикалі: 1. Одна з складових триєдності Бога

2. Бог сонця стародавнього Єгипту.

3. Річка в Нідерландах.

Класний керівник. З першим завданням ви справились. Так що ж, на вашу думку, означає поняття «духовність».

Духовність – це  животворче джерело людського життя, внутрішній світ людини.

А зараз спробуємо прокласти шлях духовності до сьогодення. У мене є картки, на яких написані такі слова: "людина", "слово", "життя", "культура". Потрібно ці слова поставити в такому логічному порядку, щоб визначити етапи розвитку духовності.

Переходимо до визначення основних компонентів духовності людини. Що ж про це скажуть наші групи?

Філософ. ми дослідили, що першим компонентом є "життя", а другим – "людина". Адже першим у світі було життя, від якого і народилася людина (На дошку вивішується перша перлина (напис) з надписом "життя'', друга – з надписом "людина").

Психолог. Наступним компонентом є "слово".  Слово — плід духовних зусиль людства. Слово як духовне зерно — носій генної пам'яті етносу. І було воно — слово після людини. (Вивішується третя перлина з надписом "слово").

Класний керівник. Слово надається митцям.

Митець.    

В вас мудрість вічна і любов жива...

А хтось же вас народжував, слова,

Хто ті суцвіття звуків винаходив,

Що стали потім мовами народів.

Коли зірки сміялись крізь віття

І у небесну сипались ріллю,

Хтось десь уперше вимовив "люблю" —

І те "люблю" дзвенить тисячоліття...

У гніві хтось промовив слово "гнів",

А чесний зраду "зрадою" назвавши,

Чиєсь надлюдство втаврував назавше –

На сто сторіч, на тисячу віків...

А хтось же вас народжував, слова,

А в них мій край ридає і співа

А хтось забутий в слові — в зелен — має

Із тьми тисячоліть скресає.

І хтось у серце проситься в імлі,

І кличе душу, і тривожить знову,

Стоїть і кличе древньо-стовітково,

Хоч не лишив нічого на землі,

А лиш одне на віки вічне слово. (Станіслав Телюк "Слова")

Митець.     

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих — рідна мова,

Вишневих ніжність пелюстків.

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа. (Максим Рильський)

 Класний керівник. Слово — життя духовного основа. А яку книгу можна назвати першоджерелом розвитку духовності? (Біблія).

Філософ. Григорій Сковорода вважав, що крім природного Всесвіту (великого світу) і людини (малого світу) є ще третій символічний світ — "Біблія".

Класний керівник. Варто пригадати історичні факти. Послухаємо науковців відносно історії Євангеліє Пересопницької і Біблії.

* Запитання до дітей: "Що вам відомо про Євангелію Пересопницьку?"

Науковець. Ми опрацювали ряд історичних джерел і готові повідомити вам деякі факти.

Пересопницьке Євангеліє — пам'ятка української культури. Створене в 1556-1561 роки в Пречестенському монастирі м. Пересопниця. Пересопницьке Євангеліє — перший з відомих дотепер перекладів Євангелійського тексту українською літературо-писемною мовою.

Науковець. Біблія — збірка стародавніх текстів, названих церквою як Святе Письмо, натхненне Святим Духом і тому святе для християн та іудеїв.

Складається з двох частин — Старого Заповіту, що визнається обома релігіями, та Нового Заповіту, що склався за часів християнства і визнаний тільки християнами. Книг Старого завіту — 45, Нового — 27. Обидві книги діляться на історичні, навчальні і пророчі. Старий Заповіт писали іудейські пророки, починаючи з ІХ ст. до н. е. Складається він з 5-ти книг Мойсея, де розповідається про створення світу Богом за шість днів, про перших людей — Адама і Єву, про діяння пророка Мойсея. До Старого Заповіту входять пророцтва, літописні перекази, казки, твір любовної лірики "Пісні пісень" та ін. Новий Заповіт написаний християнськими проповідниками до II і пізніше — IV ст. — канонізований церквою. До нього входять 4 Євангелія (Матвія, Луки, Марка та Іоана). В них розповідається про народження, смерть і воскресіння Ісуса Христа та про різні чудеса, ним творені. Старий Заповіт було написано староєврейською мовою, Новий — старогрецькою. За назвами Старий і Новий Заповіти стоїть християнське уявлення, згідно з яким "Заповіт" укладений Богом у давні часи з одним народом (євреями) на основі виконання Закону було змінено завдяки з'явленню Ісуса Христа Новим Завітом, укладений уже з усіма народами. В Україну Біблія прийшла за княжих часів, разом із хрещенням, у староболгарському перекладі, але не ціла, а лише Новий Заповіт та окремі твори Старого Заповіту. Першою духовною книгою з текстами із Святого Письма є "Апостол", виданий в 1574 році Іваном Федоровим у Львові.

Класний керівник. Нам відомі 10 заповідей Божих. На основі заповідей відбувався розвиток людства, започаткувалась культура. Вся філософія, психологія побудовані на фундаменті 10-ти заповідей. Зараз ми з'ясуємо важливість заповідей в теперішній час. Заповіді зашифровані під номерами від 1 до 12. По черзі представник кожної групи вибирає картку з певним номером. Я буду зачитувати заповідь, яка зашифрована під цим номером. Спочатку вам буде дана можливість висловити свої думки стосовно певної заповіді. Після цього групи підведуть підсумок по кожній заповіді з наукової точки зору.

Заповіді

1. Не створи собі кумира, служи і покоряйся лише Богу.

Психолог. Ця заповідь вказує на необхідність визначення головного орієнтиру, мети у житті людини. Часто доводиться чути, що життя промайнуло ніби одна мить, а чогось суттєвого зробити не вдалось. Щоб цього не сталося, важливо концентрувати зусилля на головному, на меті свого життя. В багатьох релігіях Бог чи Абсолют є взірцем досконалості, але з іншого боку — вічної зміни: "Він є у всьому і все у Ньому є". Отже, головний зміст заповіді закликає людину прагнути до єдиної динамічної мети — абсолютної досконалості, а виконання заповіді допомагає наповнити життя тим, що робить його самим життям, — високим змістом.

2. Не промовляй без потреби імені Бога твого.

Філософ. Що можуть означати ці символічні слова, якщо у багатьох священних писаннях підкреслюється, що Бог має безліч імен. Впродовж історії людство використовувало вдосталь величних і змістових термінів, та чим частіше їх повторювали, тим меншого значення надавали. Саме буденність значення перетворила вічно сяючу Істину у суб'єктивну. Справедливість стала залежати від політичних поглядів, а Любові і сексу на сучасних телеекранах надається одне й те саме значення. Для того, щоб святе залишити святим, до нього слід прагнути духом, а не словами — застерігає людство ця заповідь, оскільки святе місце пусто не буває...

 3. Пам'ятай день святий святкувати. Шість днів працюй і роби діла твої, а день сьомий — Господу Богу твоєму віддай.

Науковець. Мабуть, немає іншої заповіді яка б породила стільки забобонів як ця, однак кожне марновірство, на противагу вірі, — результат страху і нерозуміння.

На перших сторінках Біблії Бог створює цей світ за 7 днів, але для сучасної людини  зрозуміло, що дні — це певні періоди еволюції. Саме останній період заповідається пам'ятати людині, і мабуть, тому цифра 7 вважається священною у багатьох народів та зустрічається у багатьох казках, прислів'ях. Пригадайте "Сім раз відміряй, а раз відріж", "Семеро одного не чекають", На сьомому небі від щастя". Святкувати сьомий день означає відкласти свої матеріальні проблеми і приділити увагу духовному розвитку, тобто звернутись до Бога, який є Дух. Іноді його виконання зводиться до накриття святкового столу, після якого вести мову про духовний розвиток не є можливим.

4. Вшануй своїх батьків, щоб продовжувалися дні твої на землі.

Філософ. Принцип поваги старших сприяє збереженню планетарного життя. Однак старші покоління повинні мати мудрість, передачею якої молодшим вони й оживляють цей принцип. В іншому ж випадку повага до старших перетворюється у формальність (молодші розуміють, що кількість прожитих років — ще не показник мудрості). Одночасно з розширенням власної свідомості людина розширяє й коло своєї любові від себе самої до всього Всесвіту, але перші кроки на цьому шляху — вшанування своїх батьків. Протягом тривалого часу цю заповідь визнавали і бездоганно додержувались в гірських районах Абхазії і, зауважимо, більшість довгожителів Землі були родом саме з тих районів.

5. Не вбивай.

Науковець. Якщо наші предки могли розуміти цю заповідь лише буквально, то сучасна людина високої свідомості здатна розуміти і врахувати у повсякденному житті набагато більше її аспектів. Окрім фізичного, можна здійснити і вбивство словом, і відповідним ставленням, і просто неувагою (особливо вразливо для дітей та підлітків). Отже,  вбивство чужої мрії,  ідеї — це теж вбивство,  після якої людина може втратити сенс життя. Знищення ж власних почуттів чи постійне самозвинувачення, з точки зору Всесвіту, є не що інше як агресія проти його безпосередньої частки. Для гармонійного співіснування людини і Всесвіту вбивство не припустиме.

6. Не кради.

Психолог.   У  медичній  традиції  крадіжка розглядається як  один  із  проявів "матеріальної хвороби". Не знаючи власної сутності, "хвора" людина вважає, що зовнішній світ — єдина сфера її буття і, відповідно, намагається задовольнити численні матеріальні потреби, що можливо зробити, якщо зменшити їх кількість до справді необхідної. Не буде помилкою стверджувати, що в усіх релігійних традиціях земний шлях людини розглядається як крихітна частка її нескінченного життя. Нерозумність віддання переваги цінностям зовнішнім над внутрішніми Ісус Христос підкреслює словами: "Яка користь людині, якщо вона отримує весь світ, а душі своїй шкодить? Чи  який викуп дасть людина за душу свою?" У багатьох релігійних традиціях вважається, що злочинець потребує не покарання,  а лікування,  але  ж  справжнє лікування – це  насамперед навчання того, як не хворіти.

7. Не кажи неправди.

Психолог.  У багатьох випадках неправда є наслідком людського страху.  Таким засобом людина може підгримувати власний імідж, прикривати певні недоліки. З часом недоліків не стає менше (якщо над ними не працювати), але кожен з них потребує все нового прикриття, нової кривди. При цьому характерне почуття страху перед викриттям являє   собою   досить   ефективне самопокарання:   активне   виділення   ферменту адреналіну значно послаблює іменну систему і поступово отруює організм. Слово "кривда" вказує на викривлення дійсності, яке не є природним. Правильне відображення дійсності за допомогою слова — це мистецтво, якому навчається кожна маленька дитина і яке замість страху приносить природну радість. Отже, в даному випадку (як і в усіх інших) за людиною зберігається право вибору:  дотримуватися шляху реального відображення дійсності і отримувати природну радість, чи йти іншим шляхом і отримати відповідні результати.

8. Не чини перелюбу.

Філософ. У сучасному світі ця заповідь може здатися застарілою, але ж численні дослідження у різних країнах засвідчують, що результатом цієї  дії  неодмінно  є розчарування. Багато релігійних джерел різних народів визнають, що до початку творіння проявленого Всесвіту всі живі істоти перебували в єдності. Але в процесі диференціації матерії кожна жива сутність стала тимчасово відокремленою від інших, і з тієї пори все живе прагне до єдності. Найнижчим, але найдоступнішим шляхом до втрачання цілісності є фізична любов. Існує три ступені любові: "фізична любов, психічна любов, духовна любов". Звичайно, лише любов здатна дати людині відчуття єдності буття; можливо, в зв'язку з цим фізичні взаємини, не прикріплені активізацією емоційної та духовної сфери, мають своїм наслідком розчарування.

9. Не бажай нічого, що є в твого ближнього.

Науковець.  У  народних  уявленнях  заздрість  завжди  пов'язувалася з  темними кольорами ("чорна заздрість"). У сільській місцевості, де люди добре знали один одного, було легко передбачити, що людина, яка піддалася цьому почуттю, поступово втрачала життєву активність, у неї з'являлись різноманітні хвороби. "З медичної точки зору, йдеться знов-таки про виділення адреналіну, який робить свою "чорну справу". Релігійні джерела одностайні в тому, що світ був створений радістю і він до неї обов'язково повернеться. Але людина, що заздрить, не здатна радіти, оскільки цілком зайнята думками про  об'єкт власних заздрощів.  На  низьких   рівнях  свідомості заздрість може проявлятися до матеріальних благ, соціального стану: на вищих — до здібностей людини, її талановитості. У зв'язку з цим, перед сучасним людством стоїть завдання оволодіти культурою мислення.

10. Не судіть і судимі не будете.

Науковець. Людині іноді дуже важко зрозуміти себе і, щоб позбутися цієї складної праці, вона заміняє її на легшу і приємнішу — спостереження за недоліками інших. Але ж якщо зрозуміти себе не так легко, цілком зрозуміти іншого, мабуть що складніше. Отже,   спостереження за недоліками інших (без опрацювання та безпосереднього використання отриманого досвіду) можна розглядати як своєрідну втечу від самого себе. Сучасних методів такої втечі напрацьовано досить багато: це проведення часу перед телевізором, коли людина починає жити життям телевізійних героїв, забуваючи  про власне та інше.

Заповідь "не суди" краще розуміти, як "не осуджуй", адже судити і осуджувати — не одне і те ж. Якщо, аналізуючи негативний приклад, людина здатна робити корисні висновки, що допоможуть не повторювати типових помилок, то вона навряд чи засуджуватиме людей, що подали їй цей приклад, а скоріше буде їм вдячна за власний прискорений розвиток. Осудження – це, насамперед, негативне ставлення до особистості людини, яке можна розглядати як порив нездатності до її розуміння. У процесі розширення свідомості підвищується здатність до симпатії, до співчуття кожному незалежно від його суб'єктивних недоліків, що викликає можливість особистого засудження. У давнину з цього приводу казали: "Судіть недолік, а не людину".

Митець. Пісня на вірш Миколи Луківа (Муз. Шехтер Л.М.)

Не зобить ні старця, ні дитину.

Поділись останнім сухарем,

Тільки раз ми на землі живем

Сій любов, краса її єдина.

Зло нічого не дає крім зла,

Вмій прощати, як прощає мати

На добро добром спіши воздати —

Мудрість завжди доброю була.

Витри піт солоний із чола

І трудись, забувши про утому.

Чи вона, зробила, що могла.

Скільки сил у неї вистачало.

Щоб на світі більше щастя стало.

 

11. На зло відповідай добром.

Психолог.  Буквальне розуміння стародавніх текстів накоїло багато лиха, що особливо  видно  на прикладі  цієї заповіді. Тривалий час  її розуміли як  "не перешкоджай злу", забуваючи про другу частину, а саме про те, що добро — велика сила, — якою не слід нехтувати. Головною причиною подібного викривлення у тлумаченні можна вважати той факт, що пасивність легша за боротьбу зі злом. У масштабі Всесвіту зло — це агресія, яка у кінцевому підсумку знищує сама себе. Бути не агресивним зовсім не означає бути бездіяльним.

12. Возлюби ближнього як самого себе.

Науковець. З часу, коли була проголошена заповідь, пройшло майже 2000 років. Чи піднеслося людство до її розуміння і виконання? Для відповіді на це запитання треба визначити, що слід називати любов'ю до себе. Для високо духовної людини любов до себе — це, насамперед, постійне самовдосконалення, гармонійний розвиток, вічне самооновлення, що повністю збігається з еволюційними завданнями людства у Всесвіті. Отже, щоб істинно полюбити ближнього, необхідно, насамперед, по-справжньому полюбити себе. Той факт, що переважній частині людства возлюбити ближнього (а тим паче свого ворога) не вдасться, що головною складністю виявлялася любов до себе. Якщо ж людині вдалося реалізувати справжню любов до себе, то всі її вороги це люди, які допомагають їй визначити власні недоліки і тим самим прискорити духовний розвиток. Шлях справжньої любові — це шлях до майбутнього, якщо це майбутнє пов'язати з необхідним прогресивним розвитком. Таким чином, розгляд моральних принципів християнина засвідчує їх безумовну актуальність для сучасного людства.

Класний керівник.   Задумайтесь,   які  заповіді  ви  виконуєте,   а  які  ні?   Ліричним відступом нехай  стане   "Пісня  до  Ісуса Христа", слова і музику  написала Лідія Гольонко.

Митець.

Ти йшов сюди на кару, як на свято.

Крізь наші душі темні і пусті.

Ти знав, що завтра будеш розіп'ятим

На нашому гріховному хресті.

Весь рід людський, вберігши від прокляття,

Чи знав ти як чинив цей вічний жест —

Що ми тебе, навіть після розп'яття

Щомиті посилатимем на смерть.

Ти знав, як страшно і нелегко буде,

Знав, як людські каратимуть сини.

Та вірив, що колись розквітне чудо

З розбудженої нашої вини.

А ми сліпі, розпутні і бездумні,

Не віримо, що хтось за нас помер.

Тоді тобі було тут гірко й сумно.

А як же тобі, Господи, тепер.

Ти бачив, непросто в цю годину

В твоє посіять віру майбуття.

Безцільно розбиваються хвилини

Злиденного і грішного життя.

Серед наруги, темряви і гніту,

Серед наруги, Господи, прости,            

І твій ніяк не поможу нести.

Що за своїм хрестом не бачу світу

Класний керівник. Що ж таке молитва, яке її значення в житті людини? (Відповіді дітей).

Молитва — має певний психофізіологічний вплив на людину. Вона дозволяє людині сконцентруватися, настроїтися. Молитва – це спілкування людини з Богом. Молитвою приносимо йому славу, любов, вдячність, прохання й ведемо дружню розмову. Молитва – це звернення душі до Бога, це конечний і дуже могутній засіб, щоб отримати від Бога всі бажані ласки, але якщо вміємо належно благати їх. Молитва зветься поживою душі. Святий Августин каже: «Якщо тіло не може жити без поживи, так без молитви душа не годна зберегти власного життя». Молитва – це певний якір для тих, кому загрожує розбиття, це скарб, що в змозі збагатити кожного, це дуже успішний лік на хвороби, це засіб, щоб зберігатися в святості.

Людина мусить сіяти зерно, щоб мати хліб, садити виноградники, щоб мати вино. А через молитву ми можемо отримати ласки, що їх нам треба, щоб спастися.

* Діти, як ви думаєте, коли треба молитися? (Відповіді дітей).

Так, молитися треба вранці, умившись після сну; вдень, перед початком кожної справи і після її завершення; перед уживанням їжі і після; перед тим, як іти спати. А найкраще молитися завжди: і за роботою, і в дорозі, і прокинувшись у постелі. Як каже апостол: «Безперестанно моліться».

* А які умови доброї молитви? (Відповіді дітей).

Людина повинна молитися за себе, за ласки, потрібні для спасіння, а молитва має бути побожна і витривала, і обов'язково з довір'ям.

Одного разу, коли Ісус Христос молився і перестав, один з учнів Його сказав: «Господи, навчи нас молитися...»

Христос відповів йому так: «Коли молитесь, кажіть:

Отче наш, що єси на небесах!

Нехай святиться ім'я Твоє!

Нехай прийде царство Твоєї

Нехай буде воля Твоя

як на небі, так і на землі.

Хліб наш щоденний дай нам сьогодні

І прости провини наші,

Як і ми їх прощаємо винуватцям нашим,

І не введи нас у спокусу,

Але визволи нас від лукавого.

Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки.

Ця молитва дана нам самим Господом Ісусом Христом і тому зветься молитвою Господньою. Молитва Господня є зразком для молитов, бо в ній сказано, як і про що молитися. Тому кожний християнин повинен вивчити її напам'ять і знати зміст кожного слова. Її поділяють на дев'ять частин. Про зміст і значення їх розкаже нам отець Михайло.

о. Михайло. Любі діти! Дух молитви – велика ласка. Вона полягає в тім, що Бог завжди помагає душі молитися. Якщо будемо завжди молитися, то одержимо від Бога ласку витривалості й інші дари, що їх бажаємо, бо Бог прирік вислухати кожного, хто молиться. Молитва поділяється на: прикликання, сім прохань і славослів’я.

Прикликання: «Отче наш, що єси на небесах!» Цими словами ми звертаємося до Бога і, називаючи Його отцем Небесним, закликаємо вислухати наші прохання. Тут Господь навчає нас, що ми є всиновлені Йому через віру в єдиного Сина Його Господа нашого Ісуса Христа. Що отець наш небесний істинно перебуває на небесах і чує наші молитви, у котрих ми переносимося духовно до небесного і божественного, залишивши все тлінне на землі.

Прохання 1: «Нехай святиться ім'я Твоє!» Цими словами Господь навчає нас просити для себе святості, бо тільки святі достойні шанувати ім'я Боже. Тяжкий гріх бере на себе той, хто зневажливо лається та нехтує ім'ям Божим.

Прохання 2: «Нехай прийде царство Твоє!» Тут Господь навчає нас молитися про царство благодаті Божої, що виявляється «в праведності, у згоді та радості, у Святому Дусі». Щоб над нами у всьому царював Господь, але ворог наш – диявол. Ми просимо Бога, щоб скерував серця наші до заповітів Його, зміцнив любов до них, очистив від поганих звичок і допоміг осягнути добре, праведне життя.

Прохання 3:  «Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі.» Цим проханням Господь навчає нас просити Отця Небесного, щоб не наша непевна, а може, й грішна воля була, а Його Свята воля, яка завжди скеровує нас на добро.

Прохання 4: «Хліб наш щоденний дай нам сьогодні». Тут ми просимо у Господа про необхідну поживу для душі і тіла. «Хліб» означає поживу для життя взагалі, «сьогодні» – період нашого каяття.

Прохання 5 :«І прости нам провини наші, як і ми їх прощаємо винуватцям нашим». Тут ми просимо у Бога прощення наших гріхів. У це прохання вкладена велика Божа премудрість: коли ти сам не прощаєш, то як смієш просити прощення для себе? Той, хто не прощає, сповнений зла. Він недобрий і не заслуговує на прощення від Бога. Тому, стаючи на молитву, перш за все простімо в душі тим, хто покривдив нас.

Прохання 6: «І не введи нас у спокусу». Цим проханням ми звертаємося до Отця, щоб не вводив нас у спокусу (випробування) і не допустив диявола спокусити нас на гріх. А коли б таке сталося, то щоб дав силу терпеливо перенести випробування і встояти проти спокус диявола.

Прохання 7: «Але визволи нас від лукавого». Тут ми просимо Господа, щоб визволив нас від впливу лукавого (диявола) і всього того, що приходить від нього, тобто від лукавих діл його і гріха.

Славослів’я: «Бо Твоє є Царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь!» Цими словами, що ними закінчується молитва Господня, ми благаємо в Отця Небесного милостей у надії, що він у змозі дати нам те, чого ми просимо в усіх семи проханнях, бо це в Його владі і проситься для Його слави. Водночас ми віддаємо Йому достойну шану, думаючи про Його вічне царство, силу і славу. «Амінь» означає істинно так.

(Прослуховування Молитви «Отче наш» у аудіозаписі)

Бесіда з учнями.  

 — А які ще молитви ви знаєте?

— Чи відвідуєте Службу Божу в неділю і свята?

— Які з релігійних книг є у вашому домі?

— Які з релігійних пісень ви знаєте?

о. Михайло. Мені дуже приємно, що ви знаєте молитви, відвідуєте Службу Божу, але пам'ятайте: віра без добрих діл – мертва. Тому завжди і у всьому старайтеся робити добро.

Митець.

Я не вмію голосно молитись

Не навчилась, Господи, прости,

Дай до Тебе думкою пролитись,

Тиху сповідь в серці принеси.

В біготні безглуздій і поспішній,

Як і всі, чиню вселенський гріх.

Порятуй нас, Господи Всевишній,

Не від сатани, від нас самих.

Лаємось, гризем кого попало,

Все пахаєм, як перед кінцем,

Лижем п'яти тим, хто править балом,

І плазуєм перед гаманцем.

Схаменіться, сестри і братове!

Ми ж коліньми на майдані літ

Витоптали поле барвінкове,

Виламали калиновий цвіт.

Порубали гордості коріння,

Бо живем одним-єдиним днем,

Погубили в зародку насіння,

Що ж ми завтра, Господи, пожнем?

Я молитись голосно не вмію.

Боже, ради віри і краси,

Ти від нас спаси для нас калину

І барвінок, Господи, спаси!   (Лідія Гольонко "Сповідь")

Класний керівник. Яка ж остання перлина духовності? (Думки дітей).

Ми переходимо до обговорення поняття "духовна культура". Що нам сповістять філософи?

Філософ. Говорячи про поняття "духовна культура", не можна не сказати про те, що Гегель вважав, що для людини міра її духовності, багатство її духовного світу визначаються мірою освоєння нею культури.

Всю культуру людства Г. Сковорода символічно узагальнює в образі книги Біблії. Для нього Біблія — не лише "Святе Письмо", а вся історична система духовної культури.

Класний керівник. Духовну культуру складають: обрядовість, живопис, архітектура, література, духовна музика.

(Діти мають розповісти про те, що включають ці поняття).

— Обрядовість (духовні обряди, українські традиції).

— Живопис (ікони, фрески...).

— Архітектура (церкви, собори, монастирі...).

— Література, де розглядається образ Ісуса Христа.

— Духовна музика (композитори, які писали духовну музику: Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Максим Березовський, Олександр Кошиць; церковна музика).

Митець. Як частина духовної культури мистецтво виокремлюється в самостійну форму духовності.

Науковець. Прагнучи зрозуміти зміст мистецтва, вчені і художники вважають: воно відволікає від проблем життя; може "очистити душу людини"; зробити світ більш досконалим і прекрасним.

Класний керівник. В Києві, в Софіївському соборі зображені символічні сходинки духовного розвитку.

С л а в а

Б л а г о д а т ь

С м и р е н н і с т ь

Ч и с т о т а

Л ю б о в

Н а д і я

В і р а

Класний керівник. Три вічні сестри — Віра, Надія, Любов — допомагають піднестися до стану внутрішньої чистоти. Таке бажання світу дозволяє встановити з ним взаємини повної згоди, гармонії. Перенесення свого внутрішнього світу, спокою у зовнішній світ переходить в смиренність. Лише після проходження названого етапу людина, що допомогла собі, може допомагати іншим, сіяти справжню благодать. При цьому слава постає вінець довершеності.

Шлях духовного розвитку людини і людства є багатовимірнішим і прекрасним, проте цей шлях не потрібно розгляди як втечу від реального життя. Отже, який висновок ми можемо зробити ?

Науковець.  XX сторіччя можна назвати сторіччям інтелектуального розвитку, інтелектуальної обізнаності, проте інтелект людини був спрямований, швидше на зовнішній   світ,   ніж   на  себе   саму.   Мистецтво   життя залишилося   непізнаним  та нереалізованим.  Хочеться сподіватись що XXI  сторіччя буде часом розвитку та реалізації  духовного  потенціалу  людства.   Звернення  до духовності   є   життєво необхідним і ця необхідність з кожним роком усвідомлюється все ясніше.

Більшість думок і прагнень сучасного людства співвідноситься з короткочасними матеріальними проблемами, що не дозволяє здійснити сміливий і рішучий погляд у власне майбутнє.

Митець. З давніх часів формування гармонійно розвиненої людини вважалось невід'ємним обов'язком старших поколінь. Це служило захистом проти знищення роду чи народності, а духовні знання прокладені в основу народних і релігійних обрядів, звичаїв, традицій. Народні казки — перший засіб формування духовності.

Класний керівник. Для чого ж ми з вами вели сьогоднішню розмову? Навіщо пізнавати себе?

На думку Рубінштейна самовідображення світу втілюється через людське пізнання. "Пізнавати себе — означає пізнати в собі через свою індивідуальність Вселюдське, а потім, на основі цього вищого осягнення пізнати своє буття, щоб довідатись про своє існування через знаходження його смислу". 

Філософ. Г. Сковорода вважав, що самопізнання допомагає виявити власні духовні потреби. "Духовне не можна зрозуміти, його можна тільки пережити".

Свідомість — чисто духовне поняття. Золоте правило Ісуса Христа: не роби іншим того, чого не хочеш собі. Найвищий рівень духовності – духовний.

Класний керівник. Ми перейшли до заключної частини нашої виховної години. Я б хотіла, щоб ви заповнили анкету на визначення рівня духовного розвитку.

(Звучить музика. Діти заповнюють анкету).

Анкета

Навпроти кожного з 9-ти запитань оцініть твердження від 0 до 10 за формою: Ні – 0, Так – 10.

1. Чи добре Ви себе знаєте?

2. Чи враховуєте Ви в повсякденному житті інтереси інших людей?

3. Спробуйте пригадати, як часто Вами оволодіває гнів?

4. Чи подобається Вам ділитись тим, що у Вас є?

5. Чи масте Ви бажання мати ті речі, які є в інших?

6. Спробуйте визначити, як часто Ви помічаєте власні помилки у житті?

7. Чи завжди Вам вдається виправити помічені в житті помилки?

8. Вам подобається різнобічне вдосконалювати себе?

9. Чи властиве Вам почуття любові до людства?

Анкету ми опрацюємо з вами на наступній виховній годині.

/// Для визначення духовного рівня розвитку необхідно додати бали запитань 2, 4, 6-9 і відняти їх від суми балів запитань 3 і 5.

Запитання 2, 3, 4 дають можливість довідатись, як ставляться до тебе друзі, а запитання 5, 6, 7 підводять до розуміння зв'язку між власним характером і подіями життя. Запитання 8, 9 показують шлях подальшого розвитку, що особливо важливе у разі незадоволення своїм характером та подіями життя///.

Пам’ятка

Високодуховній людині притаманні такі риси:

1. Якісне усвідомлення вищої мети існування людини та людства.

2. Постійне прогресивне самотворення та допомога в цьому процесі іншим.

3. Наповненість життя гуманістичним змістом, надання пріоритету буттєвим цінностям, що знаходять прояв в думках, словах і діях.

4. Високий рівень фізичної, емоційної, ментальної та моральної культури.

Класний керівник. На завершення я хочу подарувати вам пісню і вірш та побажати керуватись у житті розумом душі, не забувати, що ваше щастя — в ваших руках.

Звучить пісня Тараса Петриненко " Господи, помилуй нас!"

Навіть на останнім рубежі

Промінь віри в нас ще не погас.

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

Нам свою всемилість покажи

Правдою повсюди й повсякчас.

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!